Щоб зрозуміти, в якому напрямку рухається людство, ми повинні розглянути, як ми опинилися там, де ми є. Історично склалося так, що кожен народ мав певне уявлення про вищу силу чи сили, до яких люди могли звертатися за допомогою в життєвих випробуваннях. Способи, за допомогою яких вони висловлювали свої стосунки з Божественним, формалізувалися в релігійних інституціях та ритуалах. Часто релігійні структури ставали ядром спільноти.
Наукова революція змінила ставлення до релігії. Новий спосіб мислення привів багатьох людей до висновку, що вищої сили не існує, оскільки її існування неможливо довести раціонально. Якщо раніше члени суспільства поділяли спільні взаємини з Божеством, то поступово віра стала розглядатися як справа особистого вибору. Суспільства, які стали ділитися на побожних і скептиків, віруючих і атеїстів. Виникли культури, які можна назвати безбожними – не тому, що вони були позбавлені релігійних людей, а тому, що їхнім центральним, об’єднуючим фокусом став матеріальний прогрес, а не духовний добробут.
Наукові відкриття та винаходи поглибили людські знання про всесвіт. Але замість того, щоб бути вдячними і смиренними за дари нових можливостей, люди використовували їх в егоїстичних цілях. Як наслідок, їхнє життя залишалося позбавленим миру і спокою. Матеріалізм додав до невирішених проблем людства ще й політичні та екологічні недуги. Процвітали жадібність і цинізм. Поглиблювалися конфлікти між окремими групами і класами, а також між планетою та її мешканцями, що поставило наш вид на шлях до самознищення.
Людство було схоже на допитливу, непосидючу дитину, яка, опинившись без нагляду на величезній, розкішній фабриці, запускає механізми, щоб потім розгублено і безпорадно стояти осторонь, коли вони виходять з-під її контролю. Подібно до дитини, яка розривається між захопленням і жахом перед могутністю машин, люди отримали від своїх технологій одночасно як більший комфорт, так і меншу безпеку.
Фундаментальна помилка цієї епохи полягала в тому, що вона зосереджувалася майже виключно на зовнішній реальності й нехтувала світом, прихованим у людському серці. Переконавшись, що єдиним достовірним джерелом пізнання є чуттєве сприйняття та розум, люди не змогли вийти за межі цих способів мислення. Інші складові нашого потенціалу залишалися нерозкритими. Озброєні недосконалим, одновимірним розумінням всесвіту, люди не могли знайти рішення для своїх недуг.
У другій половині ХХ століття дедалі більше людей усвідомлюють, що наука і технології, попри всі їхні переваги, не можуть вилікувати людські недуги. Поступово в суспільстві прокинулася потреба відновити свій зв’язок з Божественним.
Наука допомогла створити дилеми, які зараз стоять перед людством, і наука може допомогти нам знайти з них вихід. Якщо ми сприйматимемо науковий підхід та експериментальні методи з ширшої перспективи, то зможемо використати їх, щоб прокласти шлях, який визволить людство від страждань і приведе його до стану миру та рівноваги.
Рецепт вирішення наших глобальних проблем слід шукати в самій людській природі. Вивчення лише зовнішньої реальності не може дати повного знання, необхідного для реалізації найвищого потенціалу людини. Не менш важливим є дослідження внутрішнього світу людини. Лише поєднуючи обидві сфери дослідження, ми можемо пізнати справжнє призначення людини та засоби для його досягнення.
На цю фундаментальну істину завжди вказували віровчення релігій і духовні практики. Кожна з них у свою епоху пропонувала світогляд і практичні настанови, завдяки яким людство могло б максимально використати свій Богом даний потенціал. Ці вчення продовжують залишатися джерелом мудрості. Але ми не повинні допускати, щоб їхні інтерпретації ставали статичними чи фіксованими, бо часи та обставини постійно змінюються. Ці вчення відповідали потребам своєї епохи, бо задовольняли їхні запити. Щоб працювати в епоху наших дітей, вони повинні відповідати потребам наших дітей.
Наш орден поєднує внутрішні та зовнішні дослідження, особисті та глобальні проблеми, мудрість минулого та роздуми про майбутнє. Його вчення відображає переконання, що так само, як атоми мають необмежену енергію, приховану в них, найбільш розвинена форма матерії – людське тіло – є резервуаром потенційно будь-яких можливостей. Учень на Суфійському шляху шукає цей скарб, дотримуючись витонченого наукового підходу та експериментального методу. Він прагне зрозуміти сутність людини, всесвіту і зв’язок людства зі всесвітом так, щоб це було актуально для сьогоднішнього і завтрашнього дня.
Ці відкриття допоможуть нам знайти рішення індивідуальних і загальнолюдських проблем. У той час як матеріальні відкриття слід продовжувати використовувати на службі людству, Суфізм прагне розкрити можливості всередині людського «Я» і використовувати їх на благо всього творіння.
Прихована сила «Я», яку Суфії прагнуть використати, – це любов. Саме любов звільняє людину від пут обмеженості, матеріалізму та егоїзму. Саме любов знаходить вираз у толерантності, співчутті, доброзичливості та самопожертві. Любов мотивує, надихає, кидає виклик і задовольняє.
Лише Бог знає, що чекає на нас у майбутньому. Але в міру того, як людство розвивається з одного покоління в інше, розуміння себе і Бога залишатиметься нашою найкращою надією на адаптацію наших поглядів і поведінки до потреб нашого виду, нашої планети і всесвіту в цілому. Лише це знання дозволить нам повністю осягнути взаємозв’язок між людським буттям, всесвітом і Творцем. Завдяки цьому знанню, якщо на те буде Божа воля, наші діти зможуть сформувати віровчення всесвітнього братерства і сестринства, а діти наших дітей – дожити до того дня, коли все людство буде процвітати завдяки дарам безмежної любові Бога.
