Сходознавці висловлюють різні думки щодо походження Суфізму. Деякі автори стверджують, що на нього вплинула грецька філософія. На підтримку цієї гіпотези, професор Р.А. Ніколсон з Кембриджа навів подібність між працями Суфіїв і грецьких філософів. Інші автори стверджують, що Суфізм походить від веданти або буддизму. На нашу думку, всі ці теорії є помилковими. Хоча деякі принципи вчення подібні, однак така схожість не доводить, що одне вчення походить від іншого.
Професор Луї Массіньйон, провідний французький дослідник ісламського містицизму, після обширного дослідження дійшов висновку, що витоки Суфізму закладені в Священному Корані та традиціях пророка Мухаммада (мир йому і благословення Всевишнього). Його не було перенесено зовні, він виник в Ісламі.
Індійський вчений Шах Валіулла (нехай буде з ним милість Аллаxа) (пом. 1762) зауважив, що методи, прийняті різними орденами, відповідали природним уподобанням людей у місцевостях, де ці ордени виникли. Шейхи могли запозичувати певні аспекти інших релігій чи традицій, особливо тоді, коли звичаї вкорінювалися настільки глибоко, що ставали непохитними. Однак нам слід уникати надто великого значення зовнішньої схожості. Суфій, що сидить у медитації, дуже схожий на йога, який сидить у медитації, але вони суттєво відрізняються у своїх методах і цілях.
З іншого боку, питання про те, з яких джерел походить містика, – академічне. Прагнення до містицизму притаманне людській душі. Певні принципи знайшли вираження у всіх країнах, мовах, а також релігіях не тому, що суспільства запозичують щось одне в одного, а тому, що Бог створив нас із вродженим прагненням пізнати Божественне. Для людини властиво звертатися до пошуків духовного, вдосконалення та навчання.
Якщо концепції та практики Суфізму зустрічаються також у християнстві, юдаїзмі, індуїзмі, буддизмі та інших традиціях, це не означає, що вони є неісламськими, так само як і нехристиянськими, неюдейськими, неіндуїстськими чи небуддійськими. На них законно претендують усі віровчення, бо вони відображають людський спосіб буття. Ті, хто упускає цей момент – хто наполягає на встановленні зовнішніх джерел для Суфізму чи інших духовних традицій – упускають як унікальність кожного виявлення людини, так і єдність, що лежить в основі всього творіння.
