Прагнення до містики притаманне кожній людині, незалежно від її віросповідання. Це – бажання відчути вимір за межами матеріального світу, пізнати духовну Сутність, і повернутися до неї. Це прагнення проявляється у людей по-різному: у когось воно дуже сильне, у інших – дещо менше. Як правило, деякі люди мають шанс його розвинути і привнести у власне повсякденне життя, інші – ні. Тим не менш, це прагнення притаманне кожній людині. Суфізм (або тасаввуф) є лише природною відповіддю на це дуже давнє людське прагнення.
Що ж таке Суфізм? Послання Суфізму спрямоване до всіх людей, а не лише до послідовників однієї релігії. Кожна релігія має свій Суфізм. У кожного народу та у кожній спільноті були Суфії, хоча вони й могли називати себе інакше й застосовувати інші практики.
Людина – це не лише фізичне тіло, у неї присутній також й інший аспект, що зазвичай називається «Я» або «особистість» (у Суфійській термінології – нафс). Містичний досвід активує «Я». Як електричний струм, він проходить через людину, проявляючи прихований потенціал. З активацією «Я» з’являється певна ступінь свідомості та інтуїції. Людина починає відчувати, що її «Я» відображає інше «Я» – «Я» Вищої Сутності. Людина починає усвідомлювати, що Бог діє в та через творіння.
На певному етапі свого життя, багато людей досягають цього рівня усвідомленості. Зустріч, подія чи усвідомлення, відкривають реальність, вищу за них самих. Для більшості цього рівня пробудження достатньо. Інші, тим не менше, бажають чогось більшого: спілкуватися з Богом, бачити Божественне, відчувати Істину. Бути лише частиною цього всього недостатньо: вони прагнуть розчинитися в Цілому, Вічному. Вони хочуть, щоб їхня віра проявлялася спонтанно й безперервно, як вода, що б’є з джерела. Вони прагнуть особисто усвідомити, що Бог так близько, як яремна вена.
Яким же чином можна це прагнення реалізувати? Бог є Вища Істота, люди ж грубі, нечутливі, у порівнянні з Ним. Їхні органи чуття можуть слухати, торкатися, бачити, відчувати смак і запах матеріальних речей, проте Вищу Сутність так виявити неможливо. Як частинка може контактувати до Сонця? Як частина може стати цілим? На ці питання людство намагалося знайти відповіді з давніх давен.
Вчення Суфізму
Згідно з Суфійським вченням, шлях до відчуття Божественної Присутності починається зсередини. Стверджують, хто усвідомлює себе, той усвідомлює Господа. Бог присутній, але люди не можуть побачити Всемогутнього через ширму невігластва, яка покриває очі, а іржа покриває серця. Пересічна людина – егоцентрична. Лише після того, як вона відшліфує серце і очистить «Я», ширма підніметься. І тоді відпаде іржа, й очі отримають здатність бачити Бога.
Завдяки багаторічним зусиллям Суфійські вчителі розробили науковий підхід до досягнення такої витонченості. Вони виявили, що крім розуму, у людини є й інші центри свідомості. Які можуть бути внутрішніми механізмами пізнання. Головним серед цих центрів є серце. Через старанне виконання практик, Суфійські вчителі вдосконалювали техніки, які пробуджують серце, розвиваючи глибоку інтуїцію та усвідомлення.
Очищене серце стає дзеркалом, яке вловлює світло істини і відображає його у свідомості. З цим світлом приходить розуміння того, що за межами матеріальних явищ існує Вище Буття, і що все у всесвіті міститься в цьому Бутті та відображає його, у том числі внутрішнє «Я» людини.
Відкриття та реалізація Божественного потенціалу, зрештою, призводить до непохитної віри та впевненості в Істині. Людина повністю підкоряється Всевишньому, як крапля дощу підкоряється океану. Людина чинить тільки згідно з Божою волею, всі вчинки здійснюються виключно заради Бога.
Через самовідданий послух шукач приходить до розпізнавання Божественної присутності в кожній події та обставинах. Свідомість Бога пронизує кожну його чи її мить. Він стає щирим слугою Всевишнього. Насправді, Суфізм – це не що інше, як внутрішня і зовнішня відкритість.
Суфізм не зосереджується лише на самоочищенні особистості. Прагнучи до безкорисливості, салік (духовний мандрівник) також присвячує свої прозріння покращенню соціального та культурного стану громади, нації та людства в цілому. Ця відданість служінню робить Суфізм динамічною, перетворюючою силою на всіх рівнях, від особистого до глобального.
Історично склалося так, що люди, занурені в академічне вивчення релігії, відкидали Суфізм як спекулятивне заняття. Такі люди стверджують, що Суфізм живиться уявою його практиків, а не справжнім осяянням. Проте, останнім часом, дослідники в галузі природничих наук і квантової фізики доходять висновків, які перегукуються з положеннями Суфізму. Наприклад, багато вчених тепер беруть до уваги фундаментальний взаємозв’язок усіх явищ.
Незалежно від того, говорять вони про Бога чи ні, їхні думки перегукуються з віковим усвідомленням містиків про Божественну Єдність. Спираючись на спільні ідеї, вчителі та учні Суфізму ведуть діалог з науковцями. Більше того, вони працюють над подоланням розбіжностей між ними і тим самим допомагають великій кількості людей усвідомити переваги духовного погляду на життя.
Як і багато інших дисциплін, Суфізм потрапив під вплив людей без належної підготовки. З часом з’явилися погіршені форми Суфізму. Тому, пояснюючи, що таке Суфізм, потрібно звернути увагу на те, чим він не є. Суфізм не переймається насамперед владою чи розвитком інтелектуальних здібностей. Він не покладається на суміш культурних прийомів і заклопотаності его. Це не обов’язково пошук кращої особистої ефективності, здібностей до зцілення, екстрасенсорних здібностей чи чогось подібного.
Суфізм не покликаний забезпечити гарне життя вчителям чи керівникам організацій. Він також не має на меті навмисно тримати учнів у стані певної містифікації. Західні люди, що завжди прагнуть до синтезу, можуть сприйняти Суфізм як вчення, покликане об’єднати всі релігії та віросповідання. Це не спотворює його спрямованість. Безумовно, розвиток духовного потенціалу людини може зменшити нетерпимість, фанатизм, упередження та конфлікти. Проте це вторинні результати Суфійського шляху, а не його цілі.
Хоча розмитих похідних багато, з милості Всевишнього, суть Суфізму залишається незмінною. Вона залишається актуальною і в епоху постмодерну. Безсумнівно, Суфізм пропонує принципи, які ми можемо використовувати як основу для наших намірів і дій щодо інших людей. Суфійський шлях сприяє балансу між зовнішнім життям і внутрішніми духовними практиками. Більше того, цей баланс стає все важливішим у міру того, як зростає рівень складності життя.
Інші форми освіти зосереджені на розумі чи тілі, на розвитку навичок, професійної кваліфікації чи особистості. Суфізм виховує серце. Розвиваючи безмежну здатність серця проникати в глибини свідомості, учні отримують глибокі осяяння. Ці осяяння керують їхнім життям і слугують засобом для розуміння себе і Бога. Тільки пробуджене серце може досягти усвідомлення Бога. Розум цього не може. Ті, хто йде Суфійським шляхом, відкривають для себе таємниці пробудження серця.
Вони усвідомлюють і живуть знаннями, які відкрив Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Всевишнього), сказавши: «Посудини Господа твого – це серця Його праведних рабів, а наймиліші Йому – найм’якші й найніжніші» (аль-Табарані).
