School of Sufi Teaching

Школа суфійського вчення, Україна

Навчання вченням орденів Накшбанді, Муджаддіді, Чішті, Кадирі та Шадхілі

Support the Sufi School
Sufi School is a non-profit charity involved in creating awareness about Sufism and providing authentic Sufi teachings to sincere seekers.

All the teachings are given free of cost and students are not charged for attending our weekly gatherings for teaching, mentoring, discussions and group practices.

Our activities are carried out through voluntary donations. We request you to donate generously to support our work. Any amount of donation to help us to continue this good work will be appreciated and thankfully accepted.

PayPal
Use PayPal to send a donation to the School of Sufi Teaching. You can also add a payment reference.

If you don't have a PayPal account, use this link to make a donation via credit card.

Wire transfer
For transfers in the UK (in GBP) use the details below.

Name: The School of Sufi Teaching
Account Number: 11397222
Sort Code: 40-03-16
Bank: HSBC UK

International transfers
Preferred option for cheap international transfers: Send money to our WISE account.

Хазрат Азад Расул (р.а.)

Хазрат Азад Расул (нехай буде задоволений ним Аллах) народився у 1920 році в місті Канкролі, що в Удайпурі, Індія. З самого дитинства, він проявляв велику зацікавленість до духовних пошуків. Його розум, що розвивався, досить швидко зацікавився езотеричними питаннями: «Чи існує якась сила за межами фізичного і ментального плану людського досвіду? Чи існує Бог? Якщо Бог єдиний, то чому релігії відрізняються?». Спостерігаючи за тим, як люди моляться, він задавався питанням: «Чи дійсно на молитви отримують відповідь? Чи вони мають лише психологічний ефект?». Такі питання поглинули Хазрата з ранніх років.

Індуїсти здавна вважали місто Канкролі, де Хазрат провів своє дитинство, священним. Великий індуїстський храм принаджував паломників з усієї Індії, завдяки чому молодий Азад Расул (нехай буде задоволений ним Аллах) познайомився з багатьма вченими й благочестивими людьми. Навіть після того, як він переїхав, щоб продовжити освіту, Хазрат повертався до Канкролі на час літніх канікул. Коли він був юнаком, то обговорював свої запитання з різними духовними наставниками.

Хазрат вступив до Університету Джаміа Мілліа на початковому рівні й продовжив там навчання в бакалавраті. Поєднуючи свої академічні зусилля з духовними пошуками, він здобув ступінь бакалавра мистецтв. Потім отримав другий ступінь бакалавра – цього разу в галузі педагогіки – в Аллахабадському університеті.

Два професори в Джаміа Міллія відіграли важливу роль у житті Хазрата. Професор М. Муджиб, вчитель історії Хазрата, навчався в Оксфорді і був автором численних книг, зокрема й про індійських мусульман. Хазрат описував професора Муджиба як «прекрасну особистість», людину, яка, хоч формально не була Суфієм, мала Суфійську природу і характер. Щоразу професор Муджиб казав Хазратові: «Кожен намагається щось взяти. Ти повинен стати людиною, яка може щось дати». Ці слова глибоко вразили юнака, що згодом вплинуло на його вибір професії. Другим професором, який вплинув на Хазрата, був доктор Е. Д. Каллат, добрий і освічений християнин. Окрім викладання англійської мови, доктор Каллат керував спортивною програмою коледжу і був тренером команди з хокею на траві. Хазрат, який був капітаном цієї команди, став близьким знайомим доктора Каллата. «Він дав нам важливий урок», – згадував Хазрат. Він сказав: «Станьте чоловіками. Спочатку заслужіть, а потім захопіть. Іншими словами, ви повинні відповідати вимогам, перш ніж зможете щось заробити». Хоча доктор Каллат не був мусульманином, він наказував своїм студентам «намагатися бути добрими, новими мусульманами». Він часто запрошував Хазрата до себе додому, де вони читали й обговорювали біблійні уривки, а також християнську містику та інші теми.

Повага доктора Каллата до різних релігій поглибила інтерес його студента до всіх релігій. Як пояснював Хазрат: «Я був мусульманином за походженням, але не завжди був задоволений релігією, яку успадкував. У той момент, коли я став достатньо компетентним, щоб відмежуватися від цього, я став на шлях дослідження з відкритим розумом і серцем. Я звільнився від пут традиційних авторитетів і піддав свій розум усім впливам».

Хазрат досліджував достовірність багатьох релігійних систем. Відповіді на свої запитання він шукав у священних текстах різних релігій, вів дискусії з релігієзнавцями та атеїстами, знайомився з сучасною філософією та науковими методами. Йому так сподобалася Бхагавад-Ґіта, що він читав її знову і знову, запам’ятовуючи, зрештою, її частини.

Хазрат також вивчав і експериментував з духовними практиками в надії визначити, чи існує в основі цього явища під назвою «життя» якась більш постійна реальність. Він досліджував йогу та Веданту, купався у священних водах Гангу, жив життям брахамачарі (аскетичного і дисциплінованого учня йогіна) і брав участь у різноманітних практиках йоги. Він також заглибився в академічне вивчення індуїзму. Його ступінь магістра філософії в Мусульманському університеті Алігарх включала спеціалізацію як з індуїстської, так і з ісламської думки.

Тим не менше, всередині залишалася тривога – Хазрат ще не знайшов шляху, якого прагнув. Після отримання ступеня магістра, Хазрат отримав пропозицію продовжити навчання в докторантурі в Сполучених Штатах, від якої він відмовився. Сповнений рішучості слідувати вказівкам професора Муджіба – давати, а не брати – він приєднався до професорсько-викладацького складу Університету Джамія Мілліа, хоча мав право на більш високооплачувану і престижну посаду в іншому місці. Багато його соратників скористались можливістю отримати статус і фінансову вигоду. Однак Хазрат залишився у новому університеті, який переживав не найкращі часи, сповнений рішучості служити своїм студентам незважаючи на глузування з нього як з «ідеаліста».

Відданість Хазрата Джамія Мілліа відображала його віру в те, що не може бути кращої роботи, ніж навчати дітей і допомагати формувати їхні характери. Мета навчального закладу полягала в тому, щоб підготувати молодь бути хорошими громадянами, індійськими патріотами та справжніми мусульманами, а не інструментами «британської машини», яка домінувала в Індії до здобуття незалежності. Усі вчителі в Джамія Мілліа працювали над цією метою з місіонерським запалом.

У той час університет Джамія Мілліа не отримував державних субсидій. Основні ресурси надходили виключно з грантів, пожертвувань, підтримки громади та оплати за навчання. Зарплати були мінімальні. Хазрат заробляв сорок рупій на місяць. Доктор Закір Хусейн, віце-канцлер Джамія Мілліа, а пізніше президент Індії, отримував лише вісімдесят рупій. Проте вчителі вважали нагородою свою працю. Вони виконували свої обов’язки як богослужіння і прагнули працювати заради самої роботи.

Служіння дітям задовольнило одне з прагнень Хазрата – знайти сенс життя. Він також продовжував досліджувати природу існування через філософські та духовні пошуки. На факультеті його було призначено помічником професора Муджиба, і вони періодично зустрічалися, щоб обговорити роботу. Вони часто закінчували свою справу за двадцять хвилин, а потім цілу годину обговорювали Суфізм у світлі сучасної думки та науки.

Проте незважаючи на роки пошуків і зусиль, Хазрат залишився розчарованим. У своєму серці він дійшов висновку, що пошуки, які він розпочав, були важкими, а може навіть неможливими. У той момент, коли Хазрат наближався до відчаю, його друг Р.Р. Вахіді сказав йому, що Суфійський майстер Хазрат Шейх Мухаммад Саїд Хан (нехай буде задоволений ним Аллах) має приїхати до їхньої місцевості. Шейх викладав арабську мову в школі в Азамгарху в Сполученому Королівстві, і приїжджав на курси підвищення кваліфікації в Матхуру, місто поблизу Вріндавана, що неподалік від Делі. Пан Вахіді запропонував Хазрату зустрітися з Шейхом Саїдом Ханом (нехай буде задоволений ним Аллах), і Хазрат погодився. Через багато років, озираючись назад, він сказав: «Я подумав: Гаразд, напевно, мені варто сходити. Можливо, я зможу отримати деякі поради від цього чоловіка».

Хазрат поїхав до Матури з відчуттям потенційних можливостей і надії. Коли він прибув до мечеті, його направили до покоїв Шейха. Він підійшов до кімнати і побачив там людину, яка сиділа в простому одязі та круглій шапочці. Чоловік помітив Хазрата і покликав його увійти. Хазрат передав йому рекомендаційний лист, який Шейх прочитав зі схваленням.

Тоді Хазрат розповів Шейху, чому він прийшов. Він пояснив, що шукав багато років і випробовував різні шляхи. «Якщо у вашому вченні є щось справжнє, – сказав він, – навчіть мене цьому. Але якщо ж це вчення – лише розмови, аби сподобатися людям, то я б краще не витрачав ні ваш, ні свій час».

Почувши все це, Шейх відповів: «Цей шлях – шлях досвіду. Почніть і подивіться, що станеться». Це було все. Ця коротка відповідь мала швидкий ефект. Хазрат сказав: «У той момент я відчув себе відірваним від світу, і моє серце сильно схилилося до Шейха. Я відчув любов у своєму серці». Тоді ж Хазрат попросив Шейха Мухаммада Саїда Хана (нехай буде задоволений ним Аллах) про настанови.

З моменту цієї першої зустрічі, Хазрат з нетерпінням чекав нової можливості побачитися з Шейхом Шейха Мухаммеда – Хазратом Хамідом Хасаном Алаві (нехай буде задоволений ним Аллах). На зимових канікулах у нього з’явився такий шанс. Провівши час із Шейхом Алаві (нехай буде задоволений ним Аллах), Хазрат дійшов висновку, що Бог нарешті почув його молитви. Він був цілковито впевнений, що знайшов правильну людину і став на правильний шлях – та людина і той шлях, які нарешті вгамують його спрагу, і задовольнять його внутрішній порив. Так почалася подорож Хазрата.

У Суфізмі Хазрат знайшов сатисфакцію, яка так довго уникала його. Він також знайшов глибший зміст в релігії, яку отримав від народження. Через десятиліття, він зауважив: «Тепер я мусульманин не тому, що належу до мусульманської родини, а тому, що я відкрив іслам через власне прагнення, дослідження та досвід».

Хазрат навчався у Шейха Мухаммада Саїда Хана (нехай буде задоволений ним Аллах) протягом тридцяти років, проводячи з ним час у мандрах, і у його домі в Азамгарху. Хазрат намагався сумлінно виконувати настанови Шейха, і його сумлінність мала щедрий відгук. Зрештою, Хазрат отримав дозвіл навчати шукачів священним і глибоким вченням п’яти орденів Суфізму: Накшбанді, Муджаддіди, Чишті, Кадирі та Шадхілі. Нарешті настав день, коли Шейх Мухаммад Саїд Хан (нехай буде задоволений ним Аллах) сказав йому: «Я передав тобі все, що отримав від свого Шейха. Тепер чекай на благословення Бога, бо успіх залежить від Його милосердя та доброти, а від не зусиль, які ти докладаєш». Потім він процитував Коран: «Аллах дарує Свої благословення, кому забажає».

У перші роки свого шляху Хазрат, як і багато нових учнів, відчував бажання присвятити весь свій час медитації та молитві. Проте, учнів Тасаввуфа не просять зректися світу, – радше, вони мають бути «у світі, а не від світу». Обумовленість, упередження та шаблони шукача закладені найглибше саме у звичній площині повсякденного життя, і саме тут їх потрібно подолати. Тут також можна служити Богу і Божому творінню. Коли Хазрат сказав Мухаммаду Саїду Хану (нехай буде задоволений ним Аллах), що він бажає залишити свою роботу і повністю присвятити себе духовним практикам, Шейх заборонив йому це робити. Виконання мирської роботи є невід’ємною частиною успіху на шляху, пояснював він. Хазрат продовжував працювати вчителем і пізніше став директором школи Джамія Мілліа. Потім, нарешті пішов на пенсію, після тридцяти шести років у школі.

За життя свого Шейха, Хазрат спрямовував свої зусилля на те, щоб зробити Суфійські вчення більш доступними. Його давно непокоїло те, що, хоча люди з усього світу і приїжджали до Індії в пошуках істини, мало хто відкрив для себе переваги Суфійського шляху. Більшість схиляється до більш відомих шкіл Веданти та йоги. Знайти необхідну техніки було легко, бо різні гуру облетіли земну кулю, відкриваючи навчальні центри. Однак ознаки справжнього прогресу були нечастим явищем, особливо прогресу, який відображав би потреби людей, яким доводилося жити і працювати в сучасному суспільстві.

Переконавшись, що Суфізм може задовольнити пошуки сучасного шукача, Хазрат задумав ідею школи, яка б пропонувала вчення п’яти основних Суфійських орденів. За згодою та під керівництвом свого Шейха він створив Інститут пошуку істини, розташований у Нью-Делі.

В останні роки Хазрат створив філії Інституту під назвою «Школа Суфійського вчення» в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Бангладеш, Пакистані, Польщі, Великобританії, Італії, Німеччині, Малайзії, Сінгапурі, Омані та Киргизстані.

Цей короткий біографічний нарис розкриває основні якості та потреби сучасного учня Суфізму. Життєрадісність, віра, довіра та щирість Хазрата Азада Расула (нехай буде задоволений ним Аллах) були перевіреними ключами до зовнішнього успіху і, що найважливіше, – внутрішнього. Його здатність перетворювати кожне випробування на можливість для зростання та поклоніння (‘ібада) була ознакою справжнього Суфія.

З ранніх років Хазрат прагнув відкрити сенс і мету життя. Він доклав зусиль, щоб знайти вчителя і, знайшовши такого, наполегливо дотримувався вказівок провідника, доки не досяг своєї мети. Весь цей час він продовжував виконувати світські ролі чоловіка, батька, дідуся, шкільного вчителя, директора, лідера громади та шанованого старійшини. Відхід від професії не означав відходу від світу. Навпаки, він присвятив більше часу своїй духовній місії та служінню, в тому числі будівництву Інституту, будівництву мечеті та ханаки (Суфійської організації), а також своїм сімейним обов’язкам. Зі шкільних років і аж  до останнього подиху, його життя було демонстрацією того, яким має бути Суфій.

Total
0
Shares
Попередня стаття

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (р.а.)

Наступна стаття

Наші центри

Related Posts
Детальніше

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (р.а.)

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був видатним святим і людиною світового масштабу (інсан-і-каміл). З часом, його значимість та внесок у Суфійське вчення і практику отримували дедалі більше визнання у світі. Хазрат Саїд Абдул Барі Шах…
Детальніше

Орден Кадірі

Шейх Абд аль-Кадір Джилані народився 1077 року в Джилані, Іран, опанував наукові дисципліни ісламу, перш ніж присвятити себе аскетизму і духовним студіям в юності. Зрештою він оселився в Багдаді (тодішній столиці мусульманського світу), де його публічні виступи збирали тисячі слухачів.…
Детальніше

Орден Накшбанді

Орден Накшбанді походить від Сілсили Хваджаган, і спочатку зародився і розвивався в Туркестані. Найвідоміші Шейхи Хваджагана – Хваджа Ахмед Ясаві (нехай буде задоволений ним Аллах) (помер близько 1167 р.), уродженець містечка Сайрам, який сьогодні є селищем у Південному Казахстані, та…
Детальніше

Орден Муджаддіді

Наприкінці XVI століття індійський Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді (пом. 1624) з ордену Накшбанді підтвердив важливість шаріату, намагаючись протидіяти поширенню неісламських практик серед мусульманських і Суфійських кіл Індії. За ці зусилля він став відомий як Муджаддід Альф-і Тані: «Обновлювач другого тисячоліття».…