School of Sufi Teaching

Школа суфійського вчення, Україна

Навчання вченням орденів Накшбанді, Муджаддіді, Чішті, Кадирі та Шадхілі

Support the Sufi School
Sufi School is a non-profit charity involved in creating awareness about Sufism and providing authentic Sufi teachings to sincere seekers.

All the teachings are given free of cost and students are not charged for attending our weekly gatherings for teaching, mentoring, discussions and group practices.

Our activities are carried out through voluntary donations. We request you to donate generously to support our work. Any amount of donation to help us to continue this good work will be appreciated and thankfully accepted.

PayPal
Use PayPal to send a donation to the School of Sufi Teaching. You can also add a payment reference.

If you don't have a PayPal account, use this link to make a donation via credit card.

Wire transfer
For transfers in the UK (in GBP) use the details below.

Name: The School of Sufi Teaching
Account Number: 11397222
Sort Code: 40-03-16
Bank: HSBC UK

International transfers
Preferred option for cheap international transfers: Send money to our WISE account.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (р.а.)

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був видатним святим і людиною світового масштабу (інсан-і-каміл). З часом, його значимість та внесок у Суфійське вчення і практику отримували дедалі більше визнання у світі.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) народився 1859 р. у Балгадгі (село в Індії у штаті Бенгал). Його батько був знавцем як богослов’я, так і духовних наук, а також був майстром алхімії, тобто володів можливістю перетворювати матеріали з однієї речовини в іншу. Коли Саїду Абдул Барі Шаху (нехай буде задоволений ним Аллах) було лише шість років, його батько помер, і всю відповідальність за виховання сина змушена була взяти на себе матір. Відповідно до волі її чоловіка, вона переїхала з Балгадгі до Хуглі, що біля Калькути. Щоб заробити на життя вона пряла пряжу. Життя матері було прикладом терпіння та вдячності. Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був настільки чуйним, що, незважаючи на юний вік, намагався зробити свій внесок у дохід сім’ї, допомагаючи матері. Згодом, на запрошення родича, сім’я переїхала з Хуглі до Налдангу.

Якось, коли Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був ще дитиною, кілька хлопчиків прийшли до нього і запропонували піти з ними красти кокоси. Спочатку він відмовився, але вони були наполегливими, і зрештою він погодився приєднатися до них. Вони дійшли до кокосової плантації, де хлопці почали збирати кокоси, попросивши Саїда Абдул Барі Шаха (нехай буде задоволений ним Аллах) пильнувати довкола і попередити їх, якщо хтось наблизиться. Так сталося, що кокосові дерева росли поруч із цвинтарем. Раптом Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) побачив мертву людину, що прямувала до них. Вона сказала: «Хороший хлопчик, ти народився не для цього». Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) полишив своїх товаришів і повернувся додому.

Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах)  не мав формальної освіти. Він вступив до школи, але йому не до вподоби був такий вид навчання, тому залишив школу і став різноробочим. Продовжував працювати, поки, нарешті, не отримав посаду на залізниці з хорошою зарплатою. Тепер він міг жити краще і бути серед друзів.

Однієї ночі Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах)  побачив уві сні свого батька. Він сказав йому, що не схвалює роботу на залізниці через корупцію на робочому місці. У глибині душі Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах)  залишався відстороненим від цієї роботи, і коли він прокинувся вранці, то вирішив звільнитися. Його вчитель арабської мови та деякі друзі намагалися відмовити його від цієї ідеї, попереджаючи, що буде дуже важко знову отримати таку посаду. Він не послухався їхніх порад і звільнився з роботи на залізниці.

Незабаром після цього він захворів на дизентерію, настільки серйозно, що люди думали, що він не подолає хвороби. І знову він побачив свого батька уві сні. Він дав йому поїсти, і той наївся досхочу. Прокинувшись, відчув себе значно краще, а за кілька днів повністю вилікувався. На той час Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) вже був зовсім іншою людиною, більшу частину свого часу приділяв духовним пошукам. Він також шукав Шейха, який міг би направити його на потрібний шлях.

Спочатку був посвячений великим Шейхом ордена Чишті, Хазратом Карімом Бакхшем (нехай буде задоволений ним Аллах), батьком Хазрата Хаміда Хасана Алаві (нехай буде задоволений ним Аллах), шлях якого якраз пролягав через Балгадгі. Коли Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) зайнявся пас-ан-фас (усвідомлене дихання) відповідно до настанов свого Шейха, його серце розкрилося. Він був дуже задоволений цим досвідом і почав ще більше цікавитися і з ентузіазмом присвячувати себе справі. Але йому було шкода, що він не зможе знову побачити Шейха.

Одного разу, коли він займався зікром, перед ним з’явився засновник терикату Чишті Хазрат Мойнуддін Чишті (нехай буде задоволений ним Аллаг) і сказав, що хоча в лінії ордену немає нічого поганого, в майбутньому він сам буде давати настанови Саїду Абдул Барі Шаху (нехай буде задоволений ним Аллах). З того часу Хазрат Мойнуддін Чішті приходив і передавав настанови Саїду Абдул Барі Шаху (нехай буде задоволений ним Аллах). Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) сказав нашому Великому Шейху Хазрату Хаміду Хасану Алаві (нехай буде задоволений ним Аллах): «Не думай, що це було видіння. Він сидів зі мною так само, як ти сидиш зараз переді мною». Хазрат Мойнуддін Чішті (нехай буде задоволений ним Аллах) допомагав йому на всіх етапах шляху. 

Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) згадував:  «Щоразу, коли я стикався з важкими перешкодами і відчував, що мені бракує сил, щоб піднятися вище і подолати перешкоду, Мойнуддун (нехай буде задоволений ним Аллах) піднімав мене за допомогою своєї особливої сутності. Я запитував: «Хазрат, це мета моєї подорожі?». Він завжди відповідав: «Ні. До мети ще далеко». Аж поки одного разу він не сказав: «Тепер ти дійшов до мети подорожі».

Одного разу, коли місяць Рамадан збігся з сезоном дощів, Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) дійшов до того, що у нього залишилася лише одна монетка. На ці гроші він купив трохи зерна, що дозволило йому та його дружині протриматися ще два дні. Зрештою, його фінансове становище було настільки поганим, що в будинку не залишилося жодної монети. Озираючись на цей період, Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) пізніше сказав: «Я не боявся свого випробування, але я хвилювався за свою дружину. Я боявся, що вона може не витримати навантаження, що вона може втратити терпіння». Але в товаристві великих душ інші душі також виявляють велич. Його дружина ставила звичайну воду в каструлі на вогонь, щоб сусіди не запідозрили, що вони голодують.

Так минуло два дні. Вони переривали голодування лише ковтками води. У такі моменти навіть великі люди втрачали терпіння та відволікалися від Шляху. Проте, Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) повністю присвятив себе практиці. Він думав, що смерть близько, і краще було встигнути зробити якнайбільше у своїх духовних пошуках. Небо дощило, а дах був такий старий, що вода протікала з усіх боків. Але він не зупинявся і продовжував зікр, поставивши на голову каструлю щоб сховатися від дощу. Коли ж дощ закінчився, він виливав воду з каструлі та продовжував медитацію.

Одного разу, коли Хазрат Сайїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був зайнятий своїми духовними вправами, і був у жалюгідному стані, перед ним повстав Хазрат Алі (нехай буде задоволений ним Аллах) і Хазрат Шейх Абдул Кадір Джілані (нехай буде задоволений ним Аллах), які були одягнені в прекрасні блискучі одежі з мечами в руках. Вони відвідували його і раніше, але сьогоднішній візит був особливим. Один узяв його за праву руку, другий – за ліву. Разом вони поставили його на високий постамент, сказавши: «О Абдул Барі, з цього дня ти маєш стати Валі!» («Валі» буквально означає друг Бога або святий).

Трохи згодом, коли Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) ще перебував у медитації, до його кімнати зайшов чоловік і сказав: «О Хазрат Саїд, дах цієї будівлі став непридатним. Прошу, дозволь мені його полагодити». Прийшов інший чоловік і дав йому дві рупії на знак пошани. Коротше кажучи, несприятливі часи закінчилися. Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) згадував, що після цього разу він ніколи більше не голодував, навіть якщо не їв, іноді, по три, чотири дні на місяць. Коли навчання завершилося, Хазрат Мойнуддін Чишті зробив Хазрата Саїда Абдул Барі Шаха (нехай буде задоволений ним Аллах) своїм каліфом (представником) і дав йому іджазат (дозвіл) вчити інших в Ордені Чишті.

Згодом, Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) зустрів великого Муджаддіді Шейха свого часу – Хазрата Маулана Гулама Салмані (нехай буде задоволений ним Аллах). Після розкриття латаїф’і-ашра (десять прихованих центрів свідомості) Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) попросив Шейха Салмані (нехай буде задоволений ним Аллах) зробити його своїм мюридом (учнем). Але Шейх відмовив у проханні. Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був дуже розчарований. Коли він сів медитувати, Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді (нехай буде задоволений ним Аллах) явився йому і запитав про причину його смутку. Вислухавши історію, Шейх Ахмад Фарукі (нехай буде задоволений ним Аллах) сказав: «Тепер йди до Шейха Салмані. Цього разу він прийме тебе як мюрида». Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) пішов до Шейха знову і передав його розмову з Шейхом Ахмад Фарукі Сірхінді (нехай буде задоволений ним Аллах). Після розповіді, Шейх Салмані (нехай буде задоволений ним Аллах) посвятив Саїда Абдул Барі Шаха (нехай буде задоволений ним Аллах) в Орден Муджаддіді.

Хоча зовні Хазрат Маулана Салмані Муджаддіді був Шейхом Саїда Абдул Барі Шаха Муджаддіді, внутрішньо Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді Муджаддіді продовжував давати йому трансмісії. За допомогою методу увайсі інші засновники великих Орденів, включаючи Хазрата Шейха Абдул Кадір Джілані, Шейха Абдул Хасан Шадхілі та Хазрата Шейха Бахауддіна Накшбанда, також зробили його своїм представником дозволили навчати у своїх Орденах. Хазрат Ювейз Карані також дав йому дозвіл навчати у його Ордені тим же методом увайсі, і зробив його своїм представником.

Опускаючи деталі, – Хазрат Саїд Абдул Барі Шах Муджаддіді отримав дозвіл посвячувати та навчати учнів в Орденах Чишті, Кадірі, Муджаддіді, Накшбанді, Шаділі та Карні. У той же час, з милості Аллаха, він досяг високих рангів та статусів у духовному світі.

У Калькутті жила стара жінка, яка була однією із сорока Абдалі (Великих Праведників). Хазрат Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) іноді зустрічався з нею. Коли вона померла, через його кашф (бачення), вона попросила його продовжити її обов’язки як Абдалі.

В цей же час Шейх Абдул Хасан (нехай буде задоволений ним Аллах), що жив у Мецці, був Кутуб’і-Мадар (Полюс Всесвіту). Він звернув увагу на Саїда Абдул Барі Шаха (нехай буде задоволений ним Аллах)  і встановив із ним духовний зв’язок. Шейх бачився з Саїдом Абдул Барі Шахом (нехай буде задоволений ним Аллах) щодня, обдаровуючи його трансмісіями. Іноді він приходив до Саїда Абдул Барі Шаху (нехай буде задоволений ним Аллах), а іноді Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) приходив до Мекки на зустріч. Коли Наш Великий Шейх Хазрат Хамід Хасан Алаві почув про це, він був дуже здивований, між містами дуже велика відстань. Але Хазрат Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) сказав, що в духовній подорожі простір і час не мають значення.

Коли Шейх Абул Хасан залишив своє тіло, було зібрання біля Священної Кааби у Мецці. Багато великих святих представляли себе як кандидати на місце Кутуб’ї-Мадара. Він також був там присутній, проте, думаючи про себе, як про найостаннішого з усіх і не підходить для цього місця, він стояв останнім. Архангел Гавриїл (мир Йому) з’явився на зборах, тримаючи в руці корону з дорогоцінного каміння та перлів, і промовив ім’я Хазрата Абдул Барі Шаха. Останній поспішив стати перед Гавриїлом (мир Йому). Потім Архангел (мир Йому) надів корону на голову Хазрата Саїда Абдул Барі Шаха (нехай буде задоволений ним Аллах) і, рухаючись у напрямку Священної Кааби, сказав: «З цього дня ти є охоронцем цього Дому». З цього дня Хазрат Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) виконував обов’язки Кутубі-Мадара.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) зробив важливий внесок як в Орден, де він був уповноваженим, так і у Тасаввуф в цілому. Один з його вчителів, Хазрат Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді (нехай буде задоволений ним Аллах), який раніше удосконалив Практики Ордену Накшбанді, використовуючи метод індирадж аль-ніхайат фі`л-бідайат. Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) ввів метод індирадж аль-ніхайат фі’л-бідайат і в інших основних Орденах за згодою їхніх засновників.

Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) також впровадив деякі зміни до процесу прийняття нових учнів. Йому не подобалася розповсюджена практика, яка вимагала, щоб людина стала мюридом, перш ніж приступити до Суфійської практики. Він поклав край цій традиції і дозволив претендентам розпочати духовну практику ще до становлення мюридом. Проте, після завершення роботи над десятьма лата’іфами (прихованими центрами свідомості), учням було важко продовжувати шлях, не ставши мюридом. На сьогоднішній день, головною відмінною рисою нашого Ордену є те, що для того, щоб приступити до практики, ставати мюридом – не обов’язково. Лише після завершення роботи над латаїф’і-ашра (десятьма прихованими центрами свідомості) учень має взяти на себе таке зобов’язання. У багатьох інших Орденах стати мюридом, аби приступити до практики є обов’язковим.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) також мав титул Мухафіз-і-улум – той, хто зобов’язаний оберігати Шаріат і Тарикат. Саме тому, ми сподіваємося, що всі непорозуміння між Шаріатом і Тарикатом будуть узгоджені і більше ніщо не підважить гармонію в цьому питанні.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був не тільки Кутуб’і-Мадар (Полюс Всесвіту) свого часу, але також мав статус Кутуб’і-Іршад (Полюс Духовного Наставництва). Серед ранніх святих лише кілька обраних осіб було удостоєно цих титулів одночасно. Світ ніколи не залишається без Кутуб’і-Мадара, коли один залишає тіло, його місце негайно посідає інший чи інша. Проте постійна присутність Кутуб’і-Іршад не є обов’язковою. Його чи її дух може виконувати роботу після того, як покине тіло.

Як Хазрат Алі (нехай буде задоволений ним Аллах) та інші імами (Полюси), що належали до сім’ї Пророка (мир йому і благословення Всевишнього), займали посаду Кутуб’і-Іршада, щоб бути зарахованими до святих саліка, так само і Шейх Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) мав цей привілей. Від Шейха Абдул Кадіра Джілані до Саїда Абдул Барі Шаха, жоден інший Шейх не обіймав цього титула. Це стосувалося духу Шейха Абдула Кадіра Джілані, який продовжував роботу після виходу з тіла. Навіть Шейх Ахмад Сірхінді (нехай буде задоволений ним Аллах) вважав себе заступником Шейха Абдул Кадіра Джілані (нехай буде задоволений ним Аллах), коли він виконував цей обов’язок. Він писав, що ця відповідальність стосується духу Шейха Абдул Кадіра Джілані (нехай буде задоволений ним Аллах), і що він отримав цю відповідальність як халіф. На відміну від цього, Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) мав свою особисту думку щодо цього. Там ми бачимо, що хоча Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) помер понад сто років тому, його дух все ще передає духовне наставництво.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах)  говорив своїм учням: «Вам немає необхідності кудись рухатися. Не думайте, що я говорю від імені свого его. Я безкорисливий, і якщо я щось говорю, то це для вашого блага». Він порівнював себе з колишнім святим, Шейхом Абдулом Кадіром Джілані (нехай буде задоволений ним Аллах). Показував зімкнуті пальці і говорив: «Він і я, як ці два пальці. Там, де він присутній сам, він завжди просить мене приєднатися до нього».

Одного разу, Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) відвідав могилу. Він постояв там деякий час, очевидно з поваги до померлого. Люди почали питати, чи був цей чоловік, що спочиває у могилі, – валі (святим). Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) сказав, що до тепер цей чоловік не був валі, але нині став ним.

Хазрат Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) був відвертим з учнями, і не любив, щоб йому виражали якусь особливу повагу. Коли йому доводилося зупинитися у нашому Великому Будинку Шейхів, він казав, якщо хтось про нього питатиме, то цій людині треба сказати, що він зупинився тут. Рідко говорив грубі слова або лаяв своїх учнів. Якщо він думав, що треба дорікнути їм, казав: «У вас немає адаба». Він був настільки милосердний, що відразу після того, як вимовляв це, додавав: «Я відповідальний за вашу неправильну поведінку».

Більшість свого часу він присвячував медитації, кожен сеанс якої тривав близько трьох годин. Він часто проводив у медитації усю ніч, проте почував себе бадьорим і радісним на ранок. Він любив своїх учнів, як своїх власних синів та дочок. Вони також його дуже любили, і не звертали уваги на інших Шейхів, навіть якщо вони були особливими. Наприклад, водонос Хазрата Саїда Абдул Барі Шаха (нехай буде задоволений ним Аллах) одного разу пішов до річки принести трохи води. Він побачив недалеко людину схожу на Кхидра (мир йому), що кликала його. Водоніс сказав: «Чому я маю йти до тебе? Чому я не повинен піти до свого вчителя, через наближеність до котрого ти кличеш мене?».

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) не зміг здобути формальну освіту, але за допомогою `ілм`і-ладдуні (знання, яке набувається не шляхом навчання, а відображається в заспокоєному розумі Суфія з іншої площини буття) він міг відповідати на запитання, цитувати книги і навіть вказувати номери сторінок та кількість рядків. Здавалася, деталі усіх видів знання та наук були відкриті перед ним.

Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) залишив своє тіло і вирушив на небеса у віці лише сорока років. Він не мав дітей. Жив дуже просто у звичайній хатині.

Одного разу Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) робив омовіння у кутку свого будинку. Коли він закінчив, одна думка відвідала його: «Я бідна людина, яка живе на самоті і, здається, цей Орден зводиться лише до мене». Це почуття засмутило його, але Божий знак ощасливив його. Він отримав знання, що завдяки Божій милості вчення його Ордену пошириться зі Сходу на Захід, від суші до моря. Милістю Бога, нині ми можемо бачити ознаки виконання цієї обіцянки.

Total
0
Shares
Попередня стаття

Орден Шаділі

Наступна стаття

Хазрат Азад Расул (р.а.)

Related Posts
Детальніше

Орден Муджаддіді

Наприкінці XVI століття індійський Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді (пом. 1624) з ордену Накшбанді підтвердив важливість шаріату, намагаючись протидіяти поширенню неісламських практик серед мусульманських і Суфійських кіл Індії. За ці зусилля він став відомий як Муджаддід Альф-і Тані: «Обновлювач другого тисячоліття».…
Детальніше

Хазрат Азад Расул (р.а.)

Хазрат Азад Расул (нехай буде задоволений ним Аллах) народився у 1920 році в місті Канкролі, що в Удайпурі, Індія. З самого дитинства, він проявляв велику зацікавленість до духовних пошуків. Його розум, що розвивався, досить швидко зацікавився езотеричними питаннями: «Чи існує…
Детальніше

Орден Чишті

Орден Чишті був заснований Шейхом Абу Ісхаком (помер 940 або 966 р.). Уродженець Сирії, Шейх Абу Ісхак був посланий своїм духовним наставником поширювати вчення в місті Чишт (нині м. Герат, Афганістан). Орден, який він заснував, пізніше розвивав і популяризував видатний…
Детальніше

Орден Шаділі

Орден Шаділі отримав свою назву від імені Шейха Абу-ль-Хасана аш-Шаділі (1196/1197 – 1258 рр. н.е.). Він народився в Гумарі, поблизу Куети на півночі Марокко, в сім’ї селян-робітників. Вивчав принципи ісламського права (фікх) в університеті Каравійїн у Фесі. Згодом він подорожував…