Слово «нісбат» в перекладі з арабської означає спорідненість або зв’язок між двома людьми. У Суфійській термінології – це духовна спорідненість, що розвивається між Богом і людиною. Суть Суфізму полягає в тому, що людина має розвинути в собі деякі якості чи чесноти до такої міри, щоб вони повністю пронизали її єство.
Коли така якість стає невід’ємною частиною людини, це можна назвати духовною спорідненістю. Метою Суфійських пошуків є досягнення цієї духовної спорідненості.
Існує багато різних видів спорідненості: стати ближчим через красу у вчинках; наближення через чистоту; близькість через сильну любов; близькість через духовний екстаз; близькість через єдність; близькість через мир (спокій) та близькість через пам’ять та інші.
Однак було б неправильно вважати, що цю спорідненість можна здобути лише за допомогою Суфійських практик. Вправи є лише засобом для їх досягнення. Насправді це Божий дар, який Він дарує тому, кому забажає, без огляду на духовний родовід. У цьому відношенні висловлювання Хазрата Хваджа Бахауддіна Накшбанді (нехай буде задоволений ним Аллах) є найбільш вичерпним. Хтось запитав його про святих з його роду, і він відповів,
«Я досяг Бога не через святих у моєму роді. Потяг до Бога було даровано мені, і саме це мене привело до Нього».
Супутники (нехай буде задоволений ними Аллах) та послідовники Пророка (мир йому і благословення Всевишнього), які прийшли пізніше, зазвичай досягали духовного зближення різними шляхами. Послідовність і регулярність у виконанні п’яти обов’язкових щоденних намазів, добровільні молитви, постійне прославляння Бога, читання Священного Корану, пам’ять про смерть і страх Судного дня призводили до того, що якість близькості до Бога вкорінювалася в їхніх серцях. Цю близькість вони оберігали до кінця свого життя, бо це той самий шлях, що пройшов від Пророка (мир йому і благословення Всевишнього) до Шейхів різних орденів.
