Фразу «Індирадж аль-ніхаят фі’ль-бідаят» (у дослівному перекладі «включення кінця в початок») можна пояснити як «де закінчують інші, там ми починаємо». В ордені Накшбанді-Муджаддіді, вона допомагає описати характерну послідовність духовних практик. Ця методика, введена Шейхом Бахауддіном Накшбандом (Нехай буде задоволений ним Аллах) у XIV столітті, була розроблена, з метою допомогти подолати перешкоди, що заважають людям наблизитися до Бога.
Люди забувають свого Творця з двох причин. Перша причина полягає в тому, що людська природа схильна до спокуси зовнішнім світом. Друга причина пов’язана з егоїстичною природою «я» і тим, що за цим стоїть. Для того, щоб досягти близькості до Бога (маят), необхідно звільнитися від рабської залежності як від зовнішнього світу, так і від сприйняття себе через відокремленого свого єства, тобто від «самості», «Я», тобто свого его. Більшість Шейхів спершу приділяють увагу визволенню учня від ярма зовнішнього світу.
Вони віддають пріоритет очищенню центрів тонкого сприйняття пов’язаних зі світом творіння: «я» і чотирьох стихій (повітря, вогонь, вода і земля), що складають фізичне тіло людини. Досягнення мети на цьому шляху вимагає невпинних духовних подвигів і займає багато часу. Якщо у цей період практики, необхідний для завершення шляху, щось піде не так, учень буде не в змозі досягти своєї кінцевої мети.
Хазрат Ходжа Баха’уддін Накшбанд (Нехай буде задоволений ним Аллах) усвідомлював той значний ризик, з яким учні стикатимуться на духовному шляху. Він відчував, що чим далі від часу пророків, слабшає воля учнів пройти духовний шлях до кінця. Учні більше не володіють таким прагненням, запалом і самовідданістю. Враховуючи це, Хазрат Ходжа Баха’уддін Накшбанд (Нехай буде задоволений ним Аллаx), з Божою допомогою відкрив більш короткий і легкий шлях – протилежний тому, що практикувався у той час.
Спочатку він зосередився на очищенні серця, а потім пройшов через активацію чотирьох інших тонких центрів свідомості світу божественного веління. Лише після цього він мав справу з тонкими центрами світу творіння. Саме тому цей метод відомий як «де закінчують інші, там ми починаємо». За допомогою цього методу, як ми вже говорили раніше, на початкових етапах подорожі учням дається уявлення про кінцевий пункт призначення, і лише наприкінці подорожі вони повністю усвідомлюють його реальність. Хазрат Ходжа Баха’уддін Накшбанд (Нехай буде задоволений ним Аллах) говорив, що цей метод є швидким і не вимагає ні великої аскези, ані великих труднощів, проте даючи учням стислий, але в той же час повноцінний шлях. Таким чином, деталі шляху залишаються на потім, а всі зусилля спрямовуються на те, щоб якнайшвидше досягти кінцевого пункту призначення.
Хазрат Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді (Нехай буде задоволений ним Аллах) з’явився подібно до яскравого світила на небосхилі пізнання. Він зробив цей шлях досягнення найвищої станції таким, що приносить найбільшу користь більшості з нас. Пройшовши цей шлях у повністю – він осяяв світ. Він у деталях описав світ Божественного веління та систематизував ціле вчення. Хазрат Шейх Ахмад Фарукі Сірхінді (Нехай буде задоволений ним Аллах) сказав, що надмірне залучення учнів до сфери Божественних імен та якостей, ускладнює їхній шлях до Бога, оскільки Божественним іменам і якостям немає кінця і краю. Використовуючи цей метод, тільки учні, які ретельно освоїли деталі шляху. Саме вони можуть досягти кінцевої мети.
Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (нехай буде задоволений ним Аллах) започаткував значні зміни у практики Муджаддіді. Він був духовним стовпом свого часу. У світлі благословенного хадиса, про те, що поводитися з людьми треба з любов’ю, і, по можливості, полегшувати, а не ускладнювати для них духовну роботу, Хазрат Саїд Абдул Барі Шах (Нехай буде задоволений ним Аллах), був духовною віссю свого часу і як той, хто оновлює релігії (муджаддід) зміг запровадити принцип «де закінчують інші, там ми починаємо» в інших орденах за згодою їхніх засновників. Шейхи деяких інших орденів також хотіли запровадити цей принцип у своє вчення, але не мали змоги внести зміни. Якості, духовний статус і чудеса того, хто оновлює релігії з Божою допомогою сприяють відкриттю нових шляхів. Без сумніву, це був історичний подвиг відродження в розвитку Суфійського вчення та практики.
