Зазвичай вважається, що в тілі людини є лише один центр свідомості – розум чи мозок. Але Суфії попередніх століть завдяки духовним практикам відкрили додаткові центри тонкого сприйняття, чи внутрішні органи почуттів, названі лата’іфами (форма однини – лата’іф). Згодом, завдяки інтуїтивному прозрінню (кашф), вони виявили, що таких лата’іфів – десять.
Витоки лата’іф відображають походження самого всесвіту. Згідно з Шейхом Ахмадом Фарукі Сірхінді (Нехай буде задоволений ним Аллах), індійським майстром, від якого походить лінія Муджадіді, Бог створив всесвіт у два етапи. Спочатку проявився алям аль-Амр (мир Божого веління), виникнувши одразу, як тільки Бог наказав «Будь!». Потім Бог створив алям аль-хальк (світ творіння) через тривалий процес еволюції. Після алям аль-хальк Бог створив людину. Бог обдарував це нове творіння особливими внутрішніми якостями, «точками світла – лата’іфами». П’ять цих лата’іф – це нафс (особистість), бад (повітря), нар (вогонь), ма’ (вода) та хак (земля) – були частиною світу творіння. Інші ж п’ять – кальб (серце), рух (дух), сірр (приховане), хафі (потаємне) та ахфа (найпотаємніше) – були частиною світу Божого веління.
Спочатку лата’іфи були сповнені світла. Коли Бог поєднав їх із тілом, їхнє світло почало фільтруватися через призму фізичного світу, що передбачало людську схильність ототожнювати себе з матерією. Це згасання нашого природного внутрішнього світла відбито у наступному Коранічному уривку: «Ми створили людину в найкращій подобі. Потім Ми скинемо її в найнижче з найнижчого, окрім тих, які увірували й творили добрі справи; чекає на них невичерпна винагорода!» (Коран 95: 4-6). Через практики, що включають зосередження на лата’іфах, учень Суфій освоює, як за допомогою їхнього залучення досягти більшого усвідомлення Божественної Присутності. Чим більше учень буде розвивати цю здатність, тим менше прихованим буде від нього світло Пізнання, тим більше воно буде для нього відчутним і зрозумілим.
Як і здатність пам’яті, лата’іф – це здатність, яку ми можемо відчувати і переживати, але нам важко пояснити. Як би ви визначили пам’ять? Можна сказати, що вона живе в мозку, можна навіть описати її фізіологічну роботу, але ці описи не передають усіх її вимірів. Іноді людина втрачає пам’ять через травму. Вона ще більше усвідомлює її важливість, але не може пояснити її. Так само і лата’іф не можна адекватно визначити словами, але коли людина виводить лата’іф на світло, вона починає це розуміти.
Різні Суфійські Ордени пов’язують лата’іф з різними місцями у тілі. Орден Накшбанді-Муджадідіді розміщує п’ять центрів світу Божого повеління (лата’іф ‘алам’і амр) у грудях.
- Серце (калб) знаходиться на лівій стороні тіла, на два дюйми нижче соска.
- Дух (рух) знаходиться у відповідній позиції з правого боку грудей.
- Тонкий центр, відомий як Прихований, або (сірр), знаходиться на тій же стороні, що й серце, але над грудьми.
- Потаємний (хафі) знаходиться праворуч над грудьми.
- Найпотаємніше (ахфа) знаходиться посередині грудей, між серцем (калб) і духом (рух).
Шейхи ордену Накшбанді-Муджадідіді наставляють саліка (духовного мандрівника) у просвітленні лата’іфів один за одним. Це досягається насамперед через муракабу (медитацію). Сидячи, учень практикує нію (намір), коли потрібно звернути увагу на певний тонкий центр. Спочатку він зосереджується на серці (калб), потім, у певній послідовності, на інших лата’іфах світу Божого веління: дух, прихований, таємний і найпотаємніший центри (рух, сірр, хафі та ахфа). Коли вони повністю просвітлені, учень звертає увагу на лата’іф, пов’язаний зі світом творіння (‘алам’і хальк).
З тонких центрів, пов’язаних зі світом творіння, тільки самість, або нафс, вважається таким, що відповідає певній точці на тілі людини. Його розташування – посередині чола. Це перша з лата’іф а’лям’і хальк, яку вдосконалює учень, бо він вважається підсумком усіх інших. Після того, як учень деякий час зосередився на собі, йому пропонують зосередитися на чотирьох матеріальних елементах, з яких складається тіло – повітря, вогонь, вода та земля (бад, нар, ма’ і хак). Коли вони наповнюються світлом, кожна частинка тіла просвітлюється і починає пам’ятати про Бога.
